ПРОЩАВАЙ, 8-й КЛАС!

Твори на літо для 9 класу з української літератури

1. Іван Котляревський. "Енеїда”,                                                   «Наталка Полтавка».
2. Григорій   Квітка-Основ’яненко.                   "Конотопська відьма”, "Маруся".
3. Пантелеймон Куліш. "Чорна рада”.

Додатково (3 на вибір)

    1. Г.Квітка-Основ’яненко. "Пархімове снідання”, "Сватання на Гончарівці”, "Салдацький патрет”

    2. М. Костомаров. "Сава Чалий”, "Чернігівка”

    3. О. Іваненко. "Марія”

    4. Т. Шевченко.  "Назар Стодоля”

Дітки, не забудьте привітати своїх матусь із ДНЕМ МАТЕРІ !!!

Любіть і бережіть своїх МАМ !!!

Дистанційне навчання для учнів 8-Б,А класів - вивчити теорію літератури (дібрати приклади комічного з творів) !

                               Види комічного
Комічне (від гр. — веселий, смішний) — одна із естетичних категорій: комічним називаємо ті явища суспільного життя та образи мистецтва, які викликають сміх. Комічне існує об'єктивно в житті, і його відображення є комічне в мистецтві. Комічне обов'язково смішне, але не все те, що смішне, можна назвати комічним. Є порожній сміх, а комічне завжди змістовне, соціально забарвлене, ґрунтується на тих смішних явищах, які мають громадянське значення. 
В основі комічного лежить суперечність між новим і старим, між тим, що народжується, і тим, що відходить у минуле, відмирає.

Сміх може служити засобом самокритики і критики хиб у нашому житті, допомагати боротися проти пережитків минулого в побуті і свідомості окремих людей. Тому комічне може мати різне емоційне забарвлення — від глибокого обурення до добродушного жарту.

Види комічного в українській літературі: сарказм, іронія, гумор, сатира, гротеск.

ГУМОР - різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні. Гумор властивий багатьом жанрам українського фольклору                      (анекдоти, приказки, коломийки, пісні тощо).

Майстри гумору - І. Котляревський, М. Гоголь, Л.Глібов,           С.Руданський, Остап Вишня, С.Олійник,   П.Глазовий та ін.

ІРОНІЯ - один із різновидів комічного, прихована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежного ефекту.

   Ознака іронії - подвійний смисл, причому істинним є непрямо висловлений, а протилежний.

САТИРА – твори різних жанрів, в яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку. Тому вона завжди була могутньою зброєю політичної боротьби.

   Визначні письменники-сатирики різних часів:      Ф.Рабле,       М.Сервантес, Дж. Свіфт, Вольтер,  Г.Гейне,  М.Салтиков-Щедрін, М.Гоголь,   В.Маяковський та ін.        

В українській літературі - Т. Шевченко,   І. Котляревський,             І. Франко, Остап Вишня, С.Олійник та ін.

Сатирою у вузькому розумінні називають вірші викривального змісту ("Сідоглавому" І.Франка). 

Сатиричні картини й образи створюються за допомогою гіперболізації, гротеску, фантастики, пародії, нарочитого зниження образів, самовикриття персонажів.

САРКАЗМ - зла і дошкульна іронія, відвертий вияв ненависті і презирства до зображуваних явищ чи осіб.

Яскравий приклад сарказму - поема   Т. Шевченка «Кавказ»,            у якій затавровано можновладців.

       По закону апостола                                       

  Ви любите брата!                               

    Суєслови, лицеміри,                              

Господом прокляті!

Гротеск (від фр.~ смішний, незвичайний) - сатиричний художній прийом у літературі, заснований на нарочитому карикатурному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи страшного з комічним і смішним.

Гротеск — вищий ступінь комічного.

Зразки гротеску в літературі:

  «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле,

«Ніс» М. Гоголя,

«Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна,

поема «Сон» Т. Шевченка,

«Доктор Бессервіссер» І. Франка та ін.

ІНВЕКТИВА (від. лат. нападати) - вид сатири, поширений в літературі та ораторському мистецтві в епоху античності, різке викривальне висміювання певної особи чи групи осіб.

 Видатними майстрами інвективи в античні часи були Архілох, Катулл, Марціал та ін.

Значне місце посідає у творчості Т. Шевченка, І. Франка та інших українських письменників.